Часник  – трав’яниста рослина, яка відноситься до сімейства лілейних, у котрого в якості пряності використовують надземну і підземну частини. Як і інше представники цибулевих, зустрічається у природі в дикому вигляді в киргизьких степах, в європейській частині Росії, в Афганістані, Індії. Має древнє походження, але точне місце його зародження, як і цибулі, встановити дуже тяжко.

Про часник і його лікувальну силу є згадки  в Біблії. Він був відомий древнім грекам, римлянам і єгиптянам. Вважалось, що часник надавав енергію, в тому числі і сексуальну, тим хто його споживав. Часник, як і цибуля, швидко поширився по всій планеті. Ще в  дуже давні часи його стали вирощувати як культурну рослину: ботаніки вважають, що часник вирощується людиною на протязі більше ніж 3000 років.

Про нього складали легенди, багато згадувань у фольклорі. Йому приписувалась незвичайна сила, вважалось, що він захищає від вампірів; а молодята, які випили напередодні весілля настій часнику з молоком, були підготовані нести разом горе і радість спільного життя.

В середні віки часник вважався основними ліками бідного населення. Часникові настоянки використовували під час чуми, при хворобах легень.

Хімічний склад. Лікувальні властивості

Часник містить ефірне масло, в склад якого входить глікозид, алліін, подібно до пеніциліну може вбивати мікроорганізми. Він містить фітонциди і бактерицидні речовини, тому часто використовується, як дезінфікуюча речовина. Часник багатий на вітамін С. В зубках є вуглеводи, полісахариди, інулін, фітостерини, вітаміни А,В, D, РР, мінеральні речовини (йод, кальцій, фосфор, магній), мікроелементи, органічні кислоти. Маючи такий склад, часник широко використовується для лікування багатьох захворювань:стенокардії, склерозу, рахіту, дизентерії, проносу. Його застосовують при лікуванні гнилісних ран, при авітамінозі, як глистогінний і відхаркувальний засіб.  Часник розширює, чистить кровоносні судини, понижує кров’яний тиск, покращує роботу серцевого м’яза, кліток головного мозку, сприяє виділенню жовчі, понижує цукор в крові, являється сечогінним і потогінним засобом. Є особлива думка медиків, що він благочинно впливає на лікування ракових захворювань, так як містить мікроелементи (германій, цинк, селен, алліін). Може виводити із організму шкідливі речовини, такі як свинець, ртуть, кадмій і т. д. Із часнику готують багато лікарських препаратів ( в тому числі і алохол). В народній медицині використовують проти грипу, вірусних інфекцій, часто вживаючи з лимоном чи молоком.

Часник – своєрідна пряність, яка має різкий запах і пекучий смак. Він надає особливої пікантності в кулінарію всього світу. В якості пряності використовують надземну і підземну частини в свіжому, сушеному вигляді.

Часник кладуть  в тушковані овочі і м’ясні страви, в салати. Більш за всіх часник споживають китайці, азіати. Із часнику готують відомі здавна часникові соуси. Часник додають в баранину, холодні і гарячі супи. Із нього готують часникове масло, суху часникову приправу, часникову сіль. 

Часник в гарячих стравах поєднується з іншими прянощами, котрі часто пом’якшують його різкий запах; до них відноситься гвоздика, м’ята, цедра лимона, бад‛ян і т.д. 

Часник використовують як пряну ароматну зелень при консервуванні овочів: огірків, помідорів, кабачків, патисонів, баклажанів, перцю. Власне часник може бути предметом соління, маринування. Солять і квасять його квіткові стрілки, голівки (останні дуже популярні в азіатських країнах). В консервованому вигляді він зберігає унікальні властивості пряної рослини.

Деякі тонкощі використання часнику:

• перед використанням часнику в сирому вигляді потрібно видалити центральний росток (в ньому міститься основна гіркота) ,
• випити трішки лимонного соку  перед вживанням часнику чи страви, після пожувати кавову зернинку чи кардамон (запах не буде таким різким),
• не давити, а мілко різати зубчики перед додаванням в соуси.