Кориця — найпопулярніша класична пряність, відома з найдавніших часів, її отримують із внутрішньої кори коричного дерева. Існує кілька видів кориці, залежно від того, з якого дерева її виготовляють. Розрізняють цейлонську, китайську, малабарську, ціннамон, або пряну, корицю.
Кориця як пряність завжди користувалася величезним попитом. Уже в I столітті н.е. Плиній писав про смакові її переваги й розрізняв кілька видів кориці.
Португальський мореплавець Лоренцо до Альмада в 1505 році побував на Цейлоні й відкрив корицю.
Вживання різних видів кориці вимагає індивідуального підходу, так як відтінки її смаку й запаху впливають на якість готового продукту. Незмінним є одне — солодку страву кориця ніколи не зіпсує, будь це випічка чи напої.
У різних країнах її використають по-різному.
У Росії додають у молочні супи, оладки, каші, заливну рибу, страви з баранини.
У державах Закавказзя використають в приготуванні холодних закусок з птиці, м'яса, овочів, бобів, кладуть у різні супи, у тому числі харчо й чихиртму, присмачують нею плов з баранини, телятини, свинини.
В Україні, окрім усього іншого, корицю додають при маринуванні огірків, солінні кавунів. У Білорусії кладуть у мочену брусницю, журавлину, при солінні томатів.
У європейській кухні кориця використається при готуванні фруктових й овочевих салатів. У східній кухні — гарячих страв із птиці й м'яса.
Кориця входить до складу багатьох пряних сумішей: «каррі», єреванської, для свинини, маринадних сумішей.
Всі галузі харчової промисловості практично не обходяться без неї. Корицю додають у ковбаси, сальтисон, паштети, сирну закваску, сирну масу, морозиво, у соус «Кубанський», «Южный», «Восток», у столову гірчицю.
Без цієї пряності не обходиться й випічка хліба. Норми закладки у страви в різних народів різні, це залежить від смаку й звички.
Корицею можна ароматизувати лікери, пунші, гроги, домашні напої, десерти. Вона входить до складу «сухих парфумів» (пряні суміші для солодких страв)
|